воскресенье, 28 декабря 1986 г.

Ще одна висота

Завтра динамівцям Киева буде вручено золоті медалі переможців всесоюзної першості 1986 року
Команда нашого міста — учасниця всіх 49 чемпіонатів країни. На цьому рівні вона провела 1339 матчів: 613 перемог, 410 нічиїх, 316 поразок. За цей час забито 2095 м’ячів, пропущено — 1439. Київські футболісти — чемпіони Радянського Союзу 1961, 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986 років; срібні призери першостей СРСР 1936 (весна), 1952, 1960, 1965, 1969, 1972, 1973, 1976 (осінь), 1978, 1982 років; бронзові призери чемпіонатів країни 1937 і 1979 років. В їх активі сім перемог у розиграші Кубка СРСР, вони — дворазові володарі Кубка кубків, переможці Суперкубка УЕФА.
 Що відчували ви, програвши на фініші Чемпіонату-86 в Києві «Жальгірісу» з рахунком 0:3? — запитали ми старшого тренера динамівців
В. Лобановського, коли були вже відомі і остаточні результати всесоюзної першості.
— Тепер, звичайно, про це легше говорити, а тоді настрій був кепський, — усміхаючись, відповів Валерій Васильович. Звичайно, могло б заспокоїти те, що футболісти протягом сезону вже дечого добились, але ж вимоги до київських динамівців, як відомо, особливі. Одне слово, зробили належні висновки з несподіваної поразки. Дуже важливо було при цьому не перебільшити заслуг вільнюських футболістів у тому матчі (а вони, безперечно, були, ці заслуги) і об’єктивно проаналізу вати свої помилки.
Подальший перебіг подїй був на нашу користь: у п’яти останніх іграх набрали дев’ять очок і фінішували першими…
Навіть важко уявити собі, яка наполеглива і різноманітна праця за цими словами. Справді, запас незіграних матчів розтанув, відставання від лідера — столичного «Динамо відчутне. І раптом — зрив на своєму полі, коли сподівалися двома годинами раніше додати до свого активу ще два очка. Подібних «інцидентів» протягом сезону було чимало. Ситуацію загострювало не лише надмірне навантаження — на жаль, тренери були практично позбавлені можливості маневрувати складом, бо весь час не зменшувався список травмованих і хворих футболістів. Тому більшість динамівців провела за сезон 45 — 50 ігор. Для порівняння нагадаємо: за положенням золоті чемпіонські медалі вручають гравцям, які зіграли (тобто виходили на поле) половину й більше календарних матчів. У сезоні, що закінчився, ця норма — 15 ігор. До речі, може бути і менше, якщо футболіст виступав за одну із збірних країни.
Коротше кажучи, київські динамівці цього року грали значно більше, ніж раніше. Вони виграли кілька міжнародних турнірів, у тому числі й за Кубок кубків, справили найкраще враження у складі збірної країни на чемпіонаті світу в Мексіці та у відбіркових матчах європейської першості, з їх допомогою команда України добилася перемоги на IX літній Спартакіаді народів СРСР. Київські динамівці впевнено розпочали розиграші Кубка СРСР-87 і Кубка європейських чемпіонів. Певно, сама тільки участь у всіх названих змаганнях засвідчує рівень команди, а, коли вона ще добивається успіхів, то вже йдеться про висококласний колектив, який, образно кажучи, формує смаки у футболі.
Де ж коріння видатних здобутків? Насамперед треба говорити про багаті традиції команди, якій наступного року виповниться 60 років. На першому чемпіонаті СРСР 1936 року (весна) кияни посіли друге місце. В 1954 році вони вперше стали володарями Кубка СРСР. Протягом 1961 —1986 років динамівці нашого міста 12 разів були першими у всесоюзних турнірах. Тому й не дивно, що кожен дебютант команди — і юний дублер, і запрошений з іншого колективу відомий футболіст — відразу відчуває особливу, так би мовити, динамівську атмосферу, яка визначає ставлення до улюбленої гри, до своїх товаришів, де тренерів. Він розуміє, шо тренуватися тут треба наполегливо й охоче, грати винахідливо і корисно, вчитись у досвідчених і передавати свої знання новачкам. Чому так? Бо футбол — це Гра з великої літери, яка не прощає легковажного ставлення до своїх обов’язків на полі і, навпаки, заохочує старанних і відданих справі. Приклад для всіх футболістів київського «Динамо» — заслужений тренер СРСР Валерій Васильович Лобановський, його колеги -заслужені тренери УРСР Володимир Григорович Веремеєв, Анатолій Кирилович Пузач, Віктор Михайлович Колотов.
Про лідерів радянського футболу можна писати і писати, особливо напередодні урочистої церемонії нагородження золотими медалями. Та обмежимося лише маленьким штрихом. 19-річного воротаря Антона Броварника, який виступав за київський дубль, запросили до ворошиловградської «Зорі». Важко переоцінити подібну пропозицію: «Зоря» перейшла до першої ліги, має перспективних гравців, бути в такому колективі  першим воротарем почесно. Але Броварник, коли ми з ним розмовляли, сумував: «У «Динамо» такі тренери, такі хлопці… І взагалі — це ж київське «Динамо»!
Так, наша команда заслуговує на найвищу похвалу. Але при цьому варто уникати надто красивих слів, інакше може створитися помилкове враження про футбол. Якби це було можливим, ми б порадили болільникам завітати до роздягальні, куди приходять після завершення гри Чанов і Балтача, Кузнецов і Блохін, Заваров і Михайличенко, всі футболісти, які тільки-но «красиво і впевнено» грали. Як наші кумири втомилися, вимотались, як безсило в них опущені руки… Важко в цей момент їм позаздрити. Та спливе певний час, і хлопці знову стануть веселими І красивими, задоволеними собою — вони ж успішно впорались із важкою, але дуже важливою роботою. Як і будь-яка праця, футбол також вимагає винахідливості, ініціативи, відповідальності. Наведене порівняння цілком правомірне, тільки весь час пам’ятатимемо: у футбол грають у присутності десятків тисяч глядачів,  а коли ще ще врахувати телебачення, то — мільйонів. Причому, болільники не мовчать, вони темпераментні, вимогливі, а іноді й не зовсім об’єктивні. Нема футболістів, байдужих до реакції трибун, тому їх виступи — це не просто праця, а ще й натхнення, імпровізація, все те, що і має характеризувати спортнвне мистецтво.
Що ж тепер характеризує виступи київських динамівців (в наведеній таблиці у графі «Р» — рік народження футболІста,  «М» і «ЗМ» — кількість матчів, проведених у чемпіонаті-86 і всього у вищій лізі, «Г» і «ЗГ» — кількість голів забитих  у чемпіонаті — 86 і всього у вищій лізі.)

РМЗМГЗГ
Чанов195930168
Рац19613091715
Дем'яненко195929274225
Яковенко1964289422
Кузнецов1963278225
Евтушенко195827197656
Баль19582622416
Блохін1952234122207
Бєланов1960221691046
Михайличенко196320631221
Заваров196119190447
Безсонов195817223121
Яремчук1962154836
Євсєєв19621578
Балтача1958132156
Щербаков19601266112
Горілий196599
Каратаев196491511
Михайлов1959399

Крім цього, нинішнього сезону в складі київського «Динамо» виходили на поле Олефіренко (двічі) і Паламар (одинм раз), які тепер виступають за інші команди.
Ще кілька днів, і футболісти київського «Динамо» розпочнуть підготовку до наступного сезону, серед основних подій якого — відбірковий турнір європейської першості. Істотних змін у складі збірної країни не передбачається. Тож відповідальність за її виступи знову нестимуть кияни. До цього, щоб не повторюватися, додамо: як і завжди, від футболістів нашого міста в сезоні-87 чекають тільки перемог. А кон’юнктура, на наш погляд, ускладнилась: на золоті медалі можуть тепер розраховувати і столичні динамівці, а в Кубку чемпіонів грати важче, ніж у решті європейських турнірів.
Це — труднощі в схематичному вигляді, а насправді їх набагато більше. Але київські динамівці вміють об’єктивно оцінювати обстановку, оптимально готуватися до наступних поєдинків, ефективно комплектувати колектив. Це вселяє в нас оптимізм. Діловий, обгрунтований.
К. Михайленко,
Б. Новак
«Прапор комунізму», № 301 (2697), 28 грудня 1986 р.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Фото разных лет